державна монополія

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ ( від грецьк. νεοζ - новий та лат. liberalis - вільний) - одна з форм існування сучасного лібералізму. Подібно до лібералізму класичного, Н. ставить на меті пошук шляхів і умов, які могли б забезпечити стійкий і динамічний розвиток суспільства, інновативність і креативність соціальних форм Д. ля реалізації цього завдання класичний лібералізм вважав за необхідне всіляко сприяти виокремленню і певній автономізації соціальних сфер (особливо економіки, яка виступала могутньою трансформативною силою у проектах Модерну XVIII - XIX ст.), невтручанню у спонтанний розвиток, який і створює порядок, заснований на свободі. Істотні трансформації, яких зазнали розвинені ліберальні суспільства на рубежі XIX - XX ст. (монополізація економіки, фордизм, державна політика "соціальної амортизації" та ін.), зумовили світоглядні зміни у ліберальній філософії. Філософські розвідки Н. збагачувалися неоліберальною прагматикою, пошуками політики, яка б була адекватною добі світових воєн і революцій, доленосним зрушенням в історичній долі як окремих націй, так і всього людства. Н. доктринальний виразно репрезентований ідеологією "Нового курсу" Рузвельта, кейнсіанством, теорією і практикою "держави загального добробуту" та ін. Якщо класичний лібералізм автономізував і асинхронізував сфери соціального буття задля більшої ефективності суспільного розвитку, то Н. скоріше віддзеркалює тенденцію до більшої злагодженості соціального організму, підпорядковуючи міркування ефективності вимогам соціальної безпеки та вгамовуючи дух соціального експериментування тяжінням до більшої передбачуваності і впорядкованості. Підходи Н. виходять із перфекціоністських установок (можливість і необхідність покращення, вдосконалення умов соціального буття), поміркованого етатизму (визнання ролі держави у гарантуванні і забезпеченні прав людини, створенні і підтриманні необхідних засад функціювання громадянського суспільства, захист правовими й демократичними засобами загальновизнаних цивілізаційних цінностей, активне здійснення на державному рівні науково-технічної і освітянської політики тощо), чіткішого позначення у ліберальній філософії ідей і принципів консенсусу, солідарності і соціального партнерства. Разом з тим Н. продовжує відстоювати докорінні ліберальні цінності розвитку і відкритості змінам, свободи і гідності особистості, соціального плюралізму і толерантності, досягнення певної гармонії між індивідом і спільнотою через посередництво "абсолютизму права" та ін.